Ми працюємо над відновленням додатку Unionpedia у Google Play Store
ВихідніВхідний
🌟Ми спростили наш дизайн для кращої навігації!
Instagram Facebook X LinkedIn

Прикметник

Індекс Прикметник

Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? Прикметники можуть субстантивуватися, тобто вживатися у значенні іменників, у цьому разі їх називають субстантивованими.

Зміст

  1. 12 відносини: Правопис, Префіксально-суфіксальне словотворення, Орудний відмінок, Називний відмінок, Найвищий ступінь, Родовий відмінок, Субстантивація, Місцевий відмінок, Знахідний відмінок, Балто-слов'янська мовна спільність, Відміна, Давальний відмінок.

Правопис

Право́пис — сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлюють способи передання мови на письмі.

Переглянути Прикметник і Правопис

Префіксально-суфіксальне словотворення

Префіксально-суфіксальне словотворення — одночасне приєднання до твірної основи суфікса і префікса: стіна — про-стін-ок, земля — за-земл-и-ти.

Переглянути Прикметник і Префіксально-суфіксальне словотворення

Орудний відмінок

Орудний відмінок, або інструментал (instrumentalis, від instrumentum — «знаряддя») відповідає на запитання «ким?», «чим?», означає засіб, інструмент, яким виконують дію.

Переглянути Прикметник і Орудний відмінок

Називний відмінок

Називний відмінок, або номінати́в (casus nominativus, від nomino — «називаю», «іменую») відповідає на запитання «хто?», «що?».

Переглянути Прикметник і Називний відмінок

Найвищий ступінь

Найвищий ступінь або суперлятив, суперлатив (gradus superlativus) — граматична категорія прикметника й прислівника, яка позначає більший ступінь прояву ознаки (якості) порівняно з тією ж ознакою, позначеною звичайним ступенем; один з трьох ступенів порівняння — поряд зі звичайним і вищим.

Переглянути Прикметник і Найвищий ступінь

Родовий відмінок

Родовий відмінок, або генети́в, геніти́в (casus genetivus, casus genitīvus, від gigno — «народжую») виражає різновиди означальних відношень і входить до парадигми однини та множини з диференціальною сукупністю відмінкових певних закінчень (див.

Переглянути Прикметник і Родовий відмінок

Субстантивація

Субстантивація — семантично-синтаксичний перехід прикметника й дієприкметника (зрідка й ін. частин мови, наприклад, дорога в нікуди) в іменник, при чому даний прикметник уживається вже лише у функції іменника (повна субстантивація — кошовий, хорунжий, ланкова, подушне — первісно це атрибути до іменників, які тут давно забулися), або поруч можливе ще й прикметникове вживання (гайовий, минуле, невідома).

Переглянути Прикметник і Субстантивація

Місцевий відмінок

Місцевий відмінок або локати́в (locativus, від locus — «місце») — відмінок, чиїм основним значенням є вираження місця дії.

Переглянути Прикметник і Місцевий відмінок

Знахідний відмінок

Знахідний відмінок, або акузати́в (accusativus; від accuso — «звинувачую») відповідає на запитання «кого?», «що?».

Переглянути Прикметник і Знахідний відмінок

Балто-слов'янська мовна спільність

'Балто-слов'янська мовна спільність Філогенетичне дерево балто-слов'янських мов.Шкала часу показує час поділу різних мовних гілок Балто-слов'янська мовна спільність — гіпотетична єдність у далекому минулому слов'янської і балтійської груп мов.

Переглянути Прикметник і Балто-слов'янська мовна спільність

Відміна

Відміна — клас іменників, що мають спільну систему відмінкових закінчень.

Переглянути Прикметник і Відміна

Давальний відмінок

Давальний відмінок, або датив (dativus, від do — «даю») відповідає на запитання «кому?», «чому?».

Переглянути Прикметник і Давальний відмінок