Лінезолід і Нирки

Посилання: Відмінності, Схожості, Jaccard схожість Коефіцієнт, Посилання.

Різниця між Лінезолід і Нирки

Лінезолід vs. Нирки

Лінезолід (Linezolidum) — синтетичний антибіотик, що використовується для лікування важких інфекційних захворювань, які викликаються грам-позитивними бактеріями, які є стійкими до інших антибіотиків. Як представник класу оксазолідинонів, лінезолід є активним проти більшості грам-позитивних бактерій, у тому числі стрептококів, стійких до ванкоміцину ентерококів і метициліно-резистентного золотистого стафілококу (МРЗС). основними показами до застосування лінезоліду є інфекції шкіри і м'яких тканин, а також пневмонія, у тому числі госпітальна, хоча стає популярним використання препарату і при інших захворюваннях. Відкритий в 1990-х роках і вперше схвалений до застосування у 2000 році, лінезолід був першим комерційно доступним антибіотиком класу оксазолідинонів. До 20 червня 2014 року — дати реєстрації FDA другого препарату цієї групи — тедизоліду, він був єдиним представником цього класу антибіотиків, що застосовувалист у клінічній практиці. Ще кілька препаратів класу оксазолідинонів знаходяться в стадії розробки. Як інгібітор синтезу білків, він зупиняє ріст бактерій, порушуючи у них біосинтез білка. Хоча багато із груп антибіотиків діють подібним чином, точний механізм дії лінезоліду характерний лише для класу оксазолідинонів. Стійкість бактерій до лінезоліду залишається дуже низькою (перші випадки стійкості були описані у 1999 році). але при широкому використанні препарату вона може зростати. При прийомі всередину на протязі короткого часу лінезолід є відносно безпечним препаратом, він може використовуватися у хворих будь-якого віку та у осіб із захворюваннями печінки або нирковою недостатністю. Загальними побічними ефектами при короткотривалому пероральному прийомі є головний біль, нудота та діарея. При тривалому прийомі можлива поява серйозних побічних ефектів; лінезолід може викликати пригнічення функції кісткового мозку та тромбоцитопенію, особливо при його використанні більше двох тижнів. Застосування лінезоліду більш тривалий час може супроводжуватися периферичною нейропатією (яка іноді стає незворотньою), ураженням зорового нерва та лактатацидозом. Причиною усіх вищеперахованих ускладнень, імовірно, є токсичне ураження мітохондрій. Лінезолід є досить дороговартісним препаратом, а курс лікування даним антибіотиком може коштувати кілька тисяч доларів США;http://www.merckmanuals.com/professional/lexicomp/linezolid.htm але лікування ним може бути більш рентабельним, чим у порівнянні з іншими сучасними антибіотиками, переважним чином у зв'язку з можливістю переходу від внутрішньовенного до перорального застосування при стабілізації стану пацієнта без необхідності корекції дози. '''Будова нирки:''' 1. Мозкова речовина та ниркові піраміди (''Pyramides renales'') 2. Виносна клубочкова артеріола (''Arteriola glomerularis efferens'') 3. Ниркова артерія (''Arteria renalis'') 4. Ниркова вена (''Vena renalis'') 5. Ниркові ворота (''Hilus renalis'') 6. Ниркова миска (''Pelvis renalis'') 7. Сечовід (''Ureter'') 8. Мала ниркова миска (''Calices minores renales'') 9. Фіброзна капсула нирки (''Capsula fibrosa renalis'') 10. Нижній полюс нирки (''Extremitas inferior'') 11. Верхній полюс нирки (''Extremitas superior'') 12. Приносна клубочкова артеріола (''Arteriola glomerularis afferens'') 13. Нефрон (''Nephron'')14. Ниркова пазуха (''Sinus renalis'') 15. Велика ниркова миска (''Calices majores renales'') 16. Вершина ниркової піраміди (''Papillae renales'') 17. Нирковий стовп (''Columna renalis'') Ни́рка — (ren, род. відм. renis; νεφρός) життєво важливий парний орган у хребетних тварин, зокрема людини, що розташований в заочеревинному просторі.